Земля, як основа життєдіяльності українського народу, завжди мала неабияку цінність, викликала бережне і шанобливе ставлення. Власне, враховуючи ці багатовікові традиції, у сучасній українській Конституції відображено, що земля - є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Саме такий підхід до визначення ролі землі в суспільстві зумовлює концентрацію навколо неї різноманітного роду інтересів, в тому числі уваги не тільки землевласників і землекористувачів.

За таких обставин, задля значного зменшення кількості таких розбіжностей, варто дослідити причини виникнення межових спорів, визначити порядок їх вирішення безпосередньо на місцях, тобто органами місцевого самоврядування.

Перш за все, відзначимо, що первинною ланкою у вирішенні цих спорів виступають органи місцевого самоврядування. До компетенції яких, відповідно до ч.3 ст.158 Земельного кодексу України, належить вирішення земельних спорів у межах населених пунктів щодо:

• меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;

• додержання громадянами правил добросусідства;

• розмежування меж районів у містах.

Хоча відповідно до вимог ст.124 Конституції України, суди мають право розглядати усі питання, що носять правовий характер, а право осіб на звернення до суду не може бути обмежене законом.

З огляду на вищевикладене, ще одним із органів, що уповноважений розглядати земельні спори виступає суд. Однак, зважаючи на те, що при зверненні до місцевих рад громадяни уникають необхідності сплати держмита, послуг адвоката, участь у вирішенні межових спорів, зручніше довірити останнім вирішення межових питань.

Спори щодо меж земельних ділянок невипадково віднесені до юрисдикції місцевих рад, оскільки органи місцевого самоврядування, на підставі ст.118 Земельного кодексу України, надають згоду на розробку проектів відведення земельних ділянок і приймають рішення про передачу їх у власність, відповідно вони є первинною ланкою. Досвід показує, що найчастіше конфлікти виникають на стадії, коли особи ще не оформили, або неналежним чином оформили свої права на землю, адже за наявності правовстановлюючих документів дуже легко підтвердити свої права не спірну частину земельної ділянки. Тому серед усієї кількості звернень, що надходять на розгляд до Відділу Держкомзему у м. Коростені Житомирської області, зустрічається чимала кількість звернень, з приводу розбіжностей, що, як правило, виникають при обов’язковому погодженні сусідами меж земельних ділянок.

Станом на 10 березня 2010 року до Відділ Держкомзему у м. Коростені Житомирської області надійшло 25 скарг:

• 3 (три) - з приводу користування та встановлення меж земельних ділянок;

• 9 (дев’ять) - стосовно розподілу земельних ділянок;

• 13 (тринадцять) - стосовно приватизації земельних ділянок.

На жаль, але слід констатувати, що передбачена ст.159-161 Земельного кодексу України процедура розгляду спорів залишається ще недосконалою. Зокрема, по-перше, в державі поки що не сформований єдиний еталон розгляду межових спорів; по-друге, відсутнє однакове застосування правових норм до вирішення цієї категорії спорів. На сьогодні, відсутність загальноприйнятого для усіх органів місцевого самоврядування, порядку розгляду спорів щодо меж земельних ділянок, який би базувався на вимогах загального законодавства та враховував локальні особливості, породжує значну кількість звернень громадян до органів вищого рівня з мотивів невдоволеності, на їх думку діями місцевих рад при вирішенні окремих конфліктних ситуацій.

Тому, за умови розроблення та схвалення місцевими радами такого порядку, чи то еталону поведінки при розгляді межових спорів, мали б бути передбачені наступні моменти:

• строки розгляду спорів (з обов’язковим врахуванням вимог Закону України "Про звернення громадян") - тут варто зазначити, що подекуди процедура розгляду межових спорів затягується через їх вирішення виключно на сесіях того чи іншого органу місцевого самоврядування;

• порядок формування, склад, функції погоджувальної комісії, порядок прийняття нею рішень, порядок проведення обстеження земельних спірних ділянок - аналіз численних звернень громадян свідчить, що в тих органах місцевого самоврядування, де діють схожі комісії, більш дієво вирішуються межові спори, а складені відповідні акти обстежень в подальшому можуть слугувати для прийняття сесією місцевої ради рішення про погодження меж та оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, за умови відмови одного із землекористувачів погодити межі.

Вбачається, що завдання кожного органу місцевого самоврядування має полягати не тільки у встановленні фактичних обставин справи, але й у застосуванні відповідних правил і принципів добросусідства з метою попередження численних спорів. Зміст відносин добросусідства викладений у Главі 17 Земельного кодексу України.

Основними мотивами (чинниками), що впливають на якість вирішення межових спорів органами місцевого самоврядування можуть виступати:

• наявність у штаті місцевих рад компетентних фахівців-землевпорядників та відповідних узгоджувальних земельних комісій;

• рівень співпраці із органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

• наявність та достатність інформації про правовий статус земельної ділянки, картографічних матеріалів тощо.

Отож, на даному етапі, коли повністю сформований склад органів місцевого самоврядування, є усі шанси вдосконалити існуючу систему вирішення межових спорів, однак вкрай необхідні для цього зусилля усіх зацікавлених сторін - землевласників та землекористувачів, що дотримуватимуться правил добросусідства; місцевих рад, що врахують помилки попередників та органів з питань земельних ресурсів, що нададуть методичну та практичну допомогу у вирішенні межових спорів.

Кожен громадянин зацікавлений у безперешкодній можливості реалізовувати свої права на землю, а отже, може вимагати усунення будь-яких порушень цих прав. Проте в ході використання земельних ділянок бувають такі ситуації, коли дії або бездіяльність учасників земельних відносин можуть порушити чиїсь права та інтереси. Конфлікти та розбіжності, що виникають в процесі реалізації суб’єктами земельних правовідносин своїх прав на землю, становлять собою земельні спори. Земельні спори виникають не лише між власниками землі, землекористувачами, орендарями, але і між ними, з одного боку, і державними органами - з іншого. Причиною стають як зловмисні дії, так і помилки однієї із сторін з приводу своїх прав, обовязків та інтересів, тобто їх неправильне розуміння. Усі учасники спорів рівні перед законом, в тому числі і тоді, коли однією із сторін у спорі є представник органу державної влади. Згідно з вимогами Земельного кодексу України, зокрема ст. 158, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

З поміж усіх категорій спорів, як показує багаторічна практика, найбільш поширеними і складними у вирішенні є межові спори між сусідами. Такі спори значною мірою залежать від людського фактору, від взаємоповаги між сторонами. От і зустрічаються непоодинокі випадки, коли окремі конфлікти між сусідами щодо меж земельних ділянок тривають десятки років, особиста неприязнь один до одного передається у спадок від батьків до дітей, і подекуди такі ситуації не в змозі вирішити ні органи місцевого самоврядування, ні судові інстанції. Попри наявність тих чи інших запропонованих шляхів вирішення, кожна із сторін продовжує боротись іноді за 5 см земельної площі.